В об´єднану Европу через членство в НАТО. Стаття Бориса Тарасюка в журналі «Профіль»

Міждержавні відносини між Україною і Російською федерацією сьогодні обумовлені процесом інтеграції України в євроатлантичні структури і реакцією РФ на ці процеси. Перш за все, це стосується приєднання нашої держави до ПДЧ і вступу України у СОТ. Інше - нав’язуване російською стороною «газове протистояння» і нагнітання пристрастей навколо гуманітарно-історичної сфери - похідне.

На мій погляд, причина нинішнього газового протистояння – суто політична. Таким чином, Росія намагається створити проблеми для нового демократичного уряду на чолі з Юлією Тимошенко. Це ми вже проходили на рубежі 2005-2006 рр., коли РФ використовувала газ як інструмент тискуна Україну і країни ЄС. Оскільки причина політична, то навряд чи нинішні переговори знімуть цю проблему. Несприйняття правлячою елітою Росії демократичних сил України залишається незмінним. Якщо ж сторони прагматично підходитимуть до розгляду питань постачання газу і транзиту, то, очевидно, зможуть домовитися про новий формат співпраці без посередників, зокрема без РосУкрЕнерго. Прогнозую, що загрози щодо можливості припинення постачання газу до України неможливі для практичної реалізації з чисто технічної причини. Україна є важливим партнером Росії в питанні транзиту (це майже 80% російського газу), тому РФ навряд чи піде на загострення ситуації.


Що стосується відносин УКРАЇНА-НАТО і нашого курсу на членство в Організації Північно-Атлантичного договору, то згадане питання завжди було предметом надмірної політизації з боку Росії. У різні часи ми спостерігали різну температуру цього несприйняття, хоча в 2002 році Росія дуже м´яко відреагувала на перше рішення українського керівництва про курс на членство в НАТО. Так само м´яко вона відреагувала і на ухвалення Закону «Про основи національної безпеки», в якому вперше на законодавчому рівні вступ в НАТО був визначений метою української зовнішньої політики.


Нинішній етап істерії з боку Росії щодо намірів України приєднатися до ПДЧ координується з діями «п´ятої колони» - блокада трибуни Верховної Ради свідоцтво цьому. Абсолютно нелогічними є дії наших опонентів, зокрема Партії регіонів, яка голосувала за згаданий вище Закон «Про основи національної безпеки». Це підтверджує непослідовність, нелогічність і кон’юнктурність дій Партії регіонів у багатьох питаннях (НАТО, мова і тому подібне). Наші опоненти піклуються не про національні інтереси України, а думають про те, яким чином догодити «патронам» ззовні. Зверніть увагу, наскільки скоординованою була АНТИНАТІВСЬКА кампанія з Москви і всередині України.


Хочу підкреслити, що саме зараз виникла реальна перспектива, коли задекларований курс на членство в НАТО може стати реальністю. Останні хвилі розширення ЄС і НАТО довели, що нові країни, які прагнуть потрапити в об´єднану Європу, проходять цей шлях через членство в НАТО. В цьому відношенні Україна не буде виключенням. Ми є свідками розвитку зовнішньої політики безпеки ЄС і трансформації всередині НАТО. Чи відповідає інтересам України членство в НАТО? Так, відповідає. Воно відповідає з погляду повернення до цивілізаційних принципів, адже Україна була, є і залишиться європейською державою. Воно відповідає тим цінностям, які ми прагнемо сповідувати у власній країні, а також нашій національній європейській ідентичності.


Підписання протоколу про вступ України у СОТ також є важливим кроком на шляху євроатлантичної інтеграції України. Це відкрило шлях до переговорів з ЄС щодо Зони вільної торгівлі, яка надасть українським підприємствам нові можливості для експорту товарів в країни ЄС. Теоретично членство України у СОТ може бути використане і для того, щоб змусити Росію, як одного з наших найбільших торгівельних партнерів, привести свою торгівельну практику у відповідність з нормами і принципами СОТ.


Отже, російській стороні варто замислитись, що більше відповідає її національним інтересам - безплідні ревнощі або взаємовигідне партнерство.