Колишній міністр закордонних справ України і переконаний євроатлантист Борис Тарасюк повернувся з Брюсселя з хорошим настроєм. Він упевнений: наша держава отримала від НАТО навіть більше, ніж очікувала. Подавши заявку на отримання Плану дій щодо членства в НАТО, який зовсім не обов’язково колись вилився б у повноправне членство, українці отримали від Альянсу чіткий і недвозначний сигнал про те, що майбутнє України – в НАТО. Є всі шанси, що довгоочікуваний ПДЧ Україна отримає вже в грудні цього року, – хай би там що з цього приводу не думали в Кремлі. А не за горами і вступ нашої держави до Альянсу: об’єктивні процеси жодними погрозами не спинити, каже Тарасюк
Борисе Івановичу, оцініть результати Бухарестського саміту? Хто виявився переможцем, а хто програв у результаті ухвалених на ньому рішень?
Попри всі розбіжності, інколи діаметрально протилежні позиції окремих членів НАТО, врешті-решт було досягнуто конкретного результату, конкретного рішення стосовно України. Це ще раз підтверджує демократичну природу цієї організації, оскільки якою б впливовою країною не були б Сполучені Штати Америки, вони не можуть нав’язати в Альянсі свого рішення.
Прийняте на Бухарестському саміті рішення стосовно України я вважаю успіхом з точки зору наших інтересів. Адже перед самітом йшлося лише про приєднання нашої держави до ПДЧ, а у відповідь ми не лише почули, що наша заявка підтримується – члени НАТО погодилися, що Україна стане членом Альянсу. Це навіть більше, ніж можна було очікувати.
Це – успіх і нашого Президента, і української дипломатії, і, звичайно, успіх наших друзів, коло яких в рамках НАТО стає все більшим і більшим.
Як ви думаєте, чи отримаємо ми План дій з набуттям членства в НАТО у грудні цього року?
Я вважаю, що якщо Україна, її уряд і всі причетні до цього відомства будуть активно працювати над виконанням Цільового плану на 2008 рік, якщо ми доведемо здатність всіх структур виконувати завдання, що випливають з нього, то це буде доброю платформою для того, щоб очікувати позитивних рішень у грудні.
Чи справить якийсь вплив на долю нашої заявки на отримання ПДЧ те, що в грудні вона, швидше за все, розглядатиметься в комплексі з боснійською і чорногорською?
Якщо говорити про Боснію і Герцеговину, а також Чорногорію, то йдеться лише про перехід цих держав до Інтенсифікованого діалогу з НАТО, в якому Україна перебуває з квітня 2005 року. Ми цей етап вже пройшли, а щодо Боснії і Герцеговини та Чорногорії – то лише обговорюватиметься питання стосовно надання чи ненадання їхнім відносинам з Північноатлантичним альянсом цього статусу.
Чи може Україна технічно увійти до НАТО без отримання Плану дій з набуття членства?
Можливість вступу до НАТО без виконання ПДЧ де-факто існувала до 1999 року. Згодом на Вашингтонському саміті Альянсу 1999 року було прийнято рішення про те, щоб упорядкувати процес вступу до НАТО. І з цією метою було вироблено документ, що називався ПДЧ. У ньому міститься перелік необхідних передумов для того, щоб будь-яка країна, що бажає вступити в НАТО, могла разом з Альянсом задекларувати виконання чи невиконання цих умов.
З 1999 року не було жодного випадку, коли б країна, що вступила в НАТО, не проходила через ПДЧ.
Просто в Бухаресті Віктор Ющенко заявив, що на саміті лунали голоси за те, аби надати Україні членство в НАТО без виконання ПДЧ...
Не треба спрощено розуміти будь-що сказане. У даному разі йдеться про те, що всі члени НАТО погодилися, що Україна і Грузія стануть членами Альянсу. Але це не означає, що вони стануть членами НАТО без виконання ПДЧ.
Як ви гадаєте, у світлі цьогорічних президентських виборів у Сполучених Штатах Америки, чи не зміниться їхня позиція стосовно максимального сприяння Україні у її русі до НАТО?
Позиція США була послідовною протягом довгих років. Сполучені Штати мислять глобально і стратегічно. США вважають, що членство України в НАТО додасть нашому регіону стабільності. Так само вважаємо і ми. Тому в даному разі я не бачу жодних підстав для того, щоб будь-яка кон’юнктура міняла позицію Сполучених Штатів Америки.
Позицію Росії стосовно євроатлантичних прагнень України чимало експертів оцінювали як досить активну, і, судячи з усього, вона навряд чи зміниться після Бухарестського саміту. Як далеко може зайти Росія, аби перешкодити нам здобути членство в НАТО?
Це залежатиме від того, наскільки відповідальним буде керівництво Росії.
Що стосується реакції Росії, то я можу вам нагадати, як напередодні 1999 року Росія так само обурювалась і погрожувала у відповідь на наміри вступити до НАТО з боку Польщі, Чехії та Угорщини. Що вийшло з цього, ми знаємо. Те саме відбувалося потім, коли до Альянсу вступали балтійські країни. Що з цього вийшло, ми теж знаємо. Те саме повторилося, коли обговорювалося питання стосовно вступу до НАТО Болгарії та Румунії. Ці країни стали членами НАТО, і що, щось сталося?
Те саме буде і з Україною. Розумієте, можна вживати будь-яку риторику, можна вдаватися до мови погроз, але розвиткові об’єктивних процесів таким чином завадити не вдасться. Чомусь ніхто з постсоціалістичних країн не просився до Ташкентського договору про колективну безпеку, чомусь всі прагнули вступити до НАТО. Це – об’єктивні процеси, які не можна зупинити.
Стосовно мови погроз: як Україні оцінювати заяви Росії про можливість перегляду українсько-російського Договору про дружбу, співробітництво та партнерство чи навіть її виходу з «Великого договору»?
Я оцінюю ці заяви як чисто емоційні, заполітизовані. Абсурдно говорити про вихід з «Великого договору», на якому базується вся система наших взаємин. Тим більше, що таких заяв з боку Росії ми не чули в 2002 році, коли було офіційно прийнято курс на членство в Північноатлантичному альянсі. Ми не чули таких заяв і у 2003 році, коли Верховна Рада конституційною більшістю прийняла закон, який передбачав вступ України до НАТО.
Кажуть, що позиція окремих країн-членів НАТО стосовно євроатлантичної інтеграції України обумовлена їхньою залежністю від російських енергоносіїв, і ця залежність нікуди не дінеться. Чи існують передумови для того, аби та сама Німеччина у видимій перспективі змінила свою думку стосовно надання Україні ПДЧ? Адже якщо Німеччина не змінить свою нинішню позицію, то Україна не вступить до Альянсу...
Як відомо, рішення в Північноатлантичному альянсі приймаються консенсусом. І на Бухарестському саміті консенсусом було прийнято рішення про те, що Україна стане членом НАТО. Наша заявка до ПДЧ була сприйнята позитивно, міністри закордонних справ отримали доручення та відповідні повноваження, щоб розглянути це питання у грудні. Хіба це відповідає на сто відсотків задекларованій до цього позиції Німеччини?
Але навіть зараз прийняття рішення стосовно України може бути затягнуте в часі...
Давайте дочекаємось грудня.
