До грудня прихильників НАТО в Україні буде понад 50 відсотків. У цьому щиро впевнений член комітету ВР із закордонних справ, представник НС-НУ Андрій Парубій. Часу до грудня, за його словами , цілком вистачить для того, щоб провести необхідну широку роз'яснювальну кампанію серед населення. Парламентарій не сумнівається - у грудні нам не тільки ще раз підтвердять, що НАТО бачить Україну своїм членом. Але і обов'язково дадуть "Дорожню карту" для максимального прискорення цього процесу - ПДЧ. А сам бухарестський саміт ознаменував для багатьох українських людей початок нового періоду - періоду переосмислення ситуації.
- Та все ж, Андрій Володимирович, яка ваша версія - чому нам відмовили в Бухаресті?
- Ключову роль тут зіграв той чинник, що вплив Росії в Європі продовжує зберігатися. І, на привеликий жаль, Франція та Німеччина, які більшою мірою залежні від економічних контактів із Росією, піддалися на її економічний шантаж. Ці країни дійсно повелися не як великі європейські держави. Вони виходили швидше з інтересів зовнішньої політики Росії, ніж із європейського цивілізаційного вибору.
- А що, наша влада не знала, що Німеччина та Франція "зав'язані" на Росії? Здається, це давно було всім зрозуміло. Особливо якщо говорити про Німеччину...
- Ні, це не "було давно всім зрозуміло". Їх позиція відносно ПДЧ для України до останнього моменту дискутувалася. У нас була зустріч із Послом Німеччини в Україні ще місяць тому. Тоді він говорив, що питання дуже гостро обговорюється політичною елітою Німеччини щодо ухвалення того або іншого рішення. Тому говорити про те, що наперед було відомо про рішення Німеччини - неможливо. І, дійсно, до останнього дня була надія, що ця позиція зміниться. Уже після остаточних переговорів між Україною та Францією з Німеччиною. Ми вважаємо, що така їх позиція швидше випадає з контексту, а не є закономірною.
- Отже, Росії все ж таки вдалося ефективно вплинути на ці країни безпосередньо напередодні саміту?
- Мова йде не про те, наскільки сильним був вплив Росії. А про те, наскільки європейські лідери піддалися йому. Росія - не член НАТО. Вона ніколи там не буде. Вона не може мати там права вето...
- Водночас західні ЗМІ говорили якраз інше. А саме - на бухарестському саміті переміг Володимир Путін...
- У цьому може бути деяка частка правди. Але це швидше не перемога Путіна, а швидше європейська поразка Німеччини та Франції. Щось подібне вже колись було у світовій історії. У 20-му році. Тоді на паризькій конференції Франція теж не підтримала прагнення України до створення державності. І Україна втратила державність, була у складі Радянського Союзу, потім був голодомор і так далі. Тому французькі політики повинні були б відчувати відповідальність за своє рішення. На жаль, у них цієї відповідальності до сьогодні не з'явилося...
- Чи не дуже ви жорстко про французів?..
- Розумієте, це якраз один з тих прикладів, коли європейські лідери керуються меркантильними інтересами. А потім всім світом плачуть із приводу тих трагедій, які відбуваються на територіях, які вони ж фактично й кинули в "обійми" російського агресора.
- Чому тоді президент назвав вирішення саміту - "перемогою"?
- А тому що, дійсно, мав місце крок на випередження. Члени Альянсу не тільки відзначили, що Україна може почати підготовку до вступу в НАТО, а вже підкреслили, що Україна вступить у НАТО. Точно вступить! Це була ствердна позиція. І питання постало тільки - коли це відбудеться.
- Так у цьому ж і вся справа! Нам не сказали - коли! Це все одно, що людині сказати - ми вам дамо зарплату, а коли - не сказати. Ця людина буде задоволена відповіддю, як думаєте?
- Одна справа цій людині сказати: давайте поговоримо про те, чи будемо ми вам платити зарплату. І абсолютно інша постановка питання, якщо сказати: ми дамо вам її точно! Так і в даній ситуації. Одна справа, нам би сказали: давайте поговоримо про те, чи можете ви стати членом НАТО. Але ми вже отримали чітку відповідь: Україна буде членом НАТО! І на цьому вперше зійшлися всі 26, на той момент, учасників Альянсу. Отже, в цьому аспекті президент Ющенко цілком мав рацію, коли назвав рішення історичним. Європейські лідери, у результаті, заявили позицію, яка стала несподіванкою і для Росії, і більшою мірою - для України. Вони просто затвердили: Україна та Грузія, поза сумнівом, будуть членами НАТО.
- А де гарантія, що з часом позиція НАТО залишиться такою ж незмінною? Може, в грудні нам скажуть уже щось інше? Де гарантія, що таке неможливо?
- Ситуація не настільки складна, як можна подумати. Тут лише окрема позиція була у Франції та Німеччини. Практично всі країни-члени НАТО підтримують вступ України до Альянсу. Тому мудрувати про те, що в когось із держав зміниться стратегічна позиція, яка вже роками існує, не доводиться. Європейська зовнішня політика досить стабільна та незмінна. Це не азіатські або африканські держави, де можуть мінятися уряди і, як результат, мінятися вектори. В Європі є традиції зовнішньої політики, які мають велику стабільність. У даному ж випадку свою роль зіграв чинник "одномоментної кон'юнктури". Взагалі зійшлися дуже багато чинників: надзвичайно агресивна позиція Росії, той факт, що Путін залишає президентську посаду, і йому потрібно було показати тверду позицію. Тому його позиція була близька до істерики, а не до чогось зваженого. Зійшлися й інтереси щодо Афганістану. Все це склало таку картину, яка обернулася для нас невигідно.
- Чому президент звільнив послів України в Германії та в Росії? Невже він угледів провину в рішенні НАТО цих дипломатів?
- Я тут цілком підтримую Ющенка. У нас посли призначаються президентом. Вони зобов'язані (не як президент це може, наприклад, безпосередньо перед самітом проводити якісь активні дії) вести тривалу роботу, яка повинна вилитися в якісний результат. Тому що одномоментним втручанням у ситуацію, як це було у президента, важко щось виправити. Президент для того й має послів, щоб вони проводили тривалу роботу. Якщо ж їх тривала робота не дає результату, тоді постає питання про якість їх роботи там, на місці. Тому якщо хочеться поліпшити рівень такої роботи, якщо хочеться, щоб у грудні Україна мала результат, потрібно оптимізувати та зробити ефективнішою цю роботу. Послами мають бути нові люди, які працюватимуть активніше. А головне - ефективніше.
- Ви розумієте, що тепер опозиція до НАТО вам проходу не дасть? У неї з'явився такий серйозний козир у руках, що, напевно, вони самі на такий не сподівалися?
- Так, ми це розуміємо. Але й розуміємо також, що саміт перекреслив головні міфологеми опозиції, які вона створила та намагалася впровадити в суспільство. Перша міфологема, що "в НАТО цілком і повністю править США". А саміт показав якраз зворотне. Він показав, що НАТО - демократична організація, де рішення ухвалюються консенсусом. Другий момент, що "Україну мало не затягнуть до НАТО, як тільки Київ цього побажає". Але тепер усі побачили, що НАТО - це елітний клуб держав із найвищим рівнем економіки, соціального життя тощо. У цивілізованому вимірюванні - це держави найвищого рівня в світі. Потрапити в те середовище - честь. І тут має бути бажання всієї української еліти, всієї нації. Тобто той міф, що нас ніби як туди тягнуть-тягнуть, а ми всі упираємося і упираємося - неправда. Тому, я думаю, після саміту для багатьох наших людей наступить новий період - період переосмислення ситуації.
- Допомагатимете людям її переосмислювати?
- Я впевнений, що сьогодні головне завдання національної еліти - концентруватися навколо того, щоб переконати українське суспільство: для нас вступ до НАТО - наш цивілізаційний вибір.
- Знаєте, коли звучить слово "переконати", складається враження, що ви збираєтеся народ не переконувати, а вмовляти. Мало не тиснути на тих, хто проти НАТО...
- Питання НАТО, як і мовне питання, питання загальної історії, виникло не сьогодні. 70 років здійснювався пресинг на мізки людей, на їх психологію. Їм нав'язувалася певна фінішна орієнтація. Не характерна для нас, а характерна для імперського режиму колишнього Радянського Союзу. Все це продовжувалося десятиліттями. І ті 70 відсотків нинішніх супротивників НАТО - якраз і є результат тієї діяльності. А нам сьогодні буквально за декілька років потрібно провести іншу роботу. А інша робота - це просто об'єктивне (!) донесення повної інформації до населення.
- Але погодьтеся, ця робота багато в чому залежатиме від того, хто і коли буде при владі в Україні. Інформувати ж бо можуть усі політичні сили. Головне те, з яким знаком звучатиме ця інформація...
- Теоретично все можливо. Але коль ми вже заговорили про соціологію, то будь-яка соціологія говорить про те, що антинатівські сили, у будь-якій конфігурації, вже ніколи не зможуть опинитися при владі в Україні.
- Чув ще одну думку, що, мовляв, НАТО чекає, хто буде в Україні президентом. І ніби як від цього залежатиме рішення: чи давати Україні ПДЧ, чи приймати країну до НАТО...
- Ні. Не матиме значення, хто саме перебуватиме при владі, якщо в суспільстві більше 50 відсотків українців підтримають вступ до НАТО. Поки цього не буде, можливі різного роду спекуляції. На зразок того, що якщо буде той, то можливий один напрям розвитку країни, а якщо буде інший, то інший напрям. Але з моменту, коли, наприклад, 60 відсотків українців зрозуміють, що вступ до НАТО для нас - це питання національної безпеки номер один, коли зрозуміють, якими можуть бути справжні наміри Росії щодо України, тоді не матиме значення прізвище політика, який перебуває на посаді президента або прем'єр-міністра. Я думаю, що цей саміт вже величезною мірою проінформував людей про те, що таке НАТО. Я впевнений, якщо ми й далі проводитимемо ефективну роз'яснювальну роботу, то до грудня ми вийдемо на той етап, коли більше 50 відсотків громадян України підтримуватимуть вступ України до НАТО. Тоді в грудні зникнуть навіть мінімальні підстави припускати, що з тих чи інших причин хтось виступить проти приєднання України до ПДЧ.
