Перший заступник міністра праці Павло Розенко: "Щоб зберегти соціальну справедливість у пенсійній системі, солідарну складову слід доповнити накопичувальним рівнем"
Найближчим часом уряд планує затвердити Концепцію подальшого проведення пенсійної реформи в Україні, яка доопрацьовується Міністерством праці та соціальної політики із урахуванням пропозицій профільних міністерств, соціальних партнерів, фінансистів, економістів та науковців.
Про мету та особливості цього документа кореспондент УКРІНФОРМу розмовляє з першим заступником міністра праці та соціальної політики України Павлом Розенком.
- Павле Валерійовичу, нещодавно виповнилося п'ять років з дня ухвалення двох базових законів, які практично дали старт пенсійній реформі в Україні. А держава про це якось скромно промовчала. Невже увесь цей час ми рухалися не в тому напрямку? До того ж уряд вирішив ініціювати розробку ще й спеціальної Концепції.
- Я б не применшував значення пенсійної реформи в Україні. Зміни, що відбулися після її старту, значною мірою вирівняли і упорядкували ситуацію в солідарній системі. Нагадаю, що ідеологія реформування пенсійної системи закладена в двох законах, які були прийняті у липні 2003 року і запроваджені з 1 січня 2004.
Що ж до нинішньої Концепції, то у ній пропонується удосконалити механізм зростання пенсій з урахуванням подорожчання споживчих товарів і послуг та підвищення показника середньомісячної заробітної плати, а також уточнюється формат запровадження накопичувальної системи.
Мова не йде про зміну напрямку руху чи абсолютно нову програму. Уряд почав формувати концепцію подальшого проведення пенсійної реформи, щоб внести необхідні корективи та пришвидшити темпи основних трансформаційних процесів.
Давайте проаналізуємо зрушення, які відбулися в пенсійній системі протягом останніх років. Зокрема було сконцентровано призначення і виплату пенсій в єдиному органі, що дає змогу застосовувати єдині підходи до обслуговування усіх пенсіонерів. Адже до 2007 року у кожному з дев'яти силових відомств існувала своя пенсійна служба - з абсолютно відмінними підходами та правилами.
Крім того, протягом останніх 15 років було прийнято не один десяток законів, які запровадили спеціальні норми, що передбачали підвищення розмірів пенсій. Однак фінансувалися такі виплати за рахунок загальних внесків. Тобто всі платили до ПФ за одними правилами, а "черпали" звідти різними ложками. Запровадження реформи дало змогу розмежувати фінансування пенсій, які призначаються за різними пенсійними програмами. Відтепер страхова пенсія виплачується за рахунок ПФ, а все, що вище, - коштом держбюджету або ж роботодавця.
За цей час вдалося серйозно вплинути і на платіжну дисципліну. Суттєво й те, що було запроваджено персоніфіковану систему обліку внесків. Тобто, ми рухаємося в напрямку максимальної адекватності між трудовим внеском людини і розміром її пенсії.
- Але ж обіцяної диференціації так і не відбулося?
- Запровадження Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" висвітило й вузькі місця. Прикро, але в радянські часи у більшості людей були невисокі, а то й низькі заробітки. Тому вихід тут один - збільшувати оцінку стажу.
Постала й ще одна вада пенсійної формули, пов'язана із різким зростанням в останні роки заробітних плат. Ми зіткнулися з проблемою, коли розмір пенсій почав диференціюватися в залежності від року виходу людини на заслужений відпочинок, а не від стажу і заробітку. Це викликало чи не найбільшу соціальну напругу у суспільстві. Тому нинішній уряд почав вживати кардинальних кроків, навіть не чекаючи ухвалення Концепції.
Переломним став початок нинішнього року. Було актуалізовано заробітну плату для призначення пенсій, що тимчасово зняло проблему диспропорції в залежності від року виходу людини на пенсію. Відбулися кроки до підвищення вартості одного року страхового стажу. Раніше рік оцінювався в 1%, зараз - 1,2, а з жовтня - 1,35%. Тобто трудова пенсія лише за один нинішній рік має зрости на третину.
- А як з уніфікацією законодавства? Держава й надалі відправлятиме людей на пенсію за різними законами?
- Концепція передбачає запровадження єдиних правил та підходів до призначення пенсій усім категоріям громадян. Але це - не одномоментний, а багаторічний процес. Уряд не налаштований діяти за принципом: у одних негайно забрати, а іншим - додати. Нині дуже важливо здійснити кроки, які б підтягнули розмір низьких трудових пенсій до рівня тих, хто вийшов на заслужений відпочинок за спеціальними законами. Ніхто не проти високих пенсій для тих, хто виконує для держави важливі функції. Однак такі виплати повинні фінансуватися за рахунок коштів держбюджету, а не із загальних внесків, що надходять до ПФ.
Якщо подивитися на видатки ПФ, то вони зростають надшвидкими темпами і у нинішньому році вже сягають 141 млрд грн. Це означає, що ми, намагаючись відновити соціальну справедливість в солідарній системі, фактично дійшли до межі. Третина працюючих отримує заробітну плату в межах прожиткового мінімуму або ще меншу, а середня пенсія в Україні становить 830 грн, тобто суттєво більше. Отже, Пенсійний фонд звідкись ці гроші повинен брати.
У нашій державі не надто втішна демографічна перспектива. Однак певний запас "міцності" ще зберігається. З урахуванням неповної зайнятості нині один працюючий утримує 0,9 пенсіонера. За умови максимального залучення людей до роботи це співвідношення могло б становити 1 до 0,6. Хоча на такий ідеальний варіант сподіватися передчасно. Набагато реальніше зменшити навантаження на солідарну систему і частину внесків, які зараз ідуть "на проїдання", змусити "працювати" на збільшення пенсій у майбутньому.
Якщо ми натиснемо в одну точку - система зламається, якщо ж розподілимо навантаження - вона стане більш стійкою і працюватиме ефективніше. Тобто, щоб зберегти соціальну справедливість у пенсійній системі, слід солідарну складову доповнити накопичувальним компонентом. Іншого виходу у нас немає.
За один день ми солідарну систему не розвантажимо, але за 20-25 років її зобов'язання зменшаться за рахунок того, що молоде покоління встигне накопичити заощадження на другому рівні, які будуть доповнювати виплати із солідарної системи.
Запровадження накопичувального елементу матиме колосальний вплив не тільки на пенсійну систему, а й на інвестиційну складову економіки України. Всі країни світу, які здійснили стрімкий соціально-економічний ривок, використовували пенсійні накопичення як джерело інвестиційних ресурсів. Ці довгострокові гроші якнайбільше придатні для розвитку інноваційних напрямків та стратегічних проектів. Адже людина починає накопичувати в 25 років, а за пенсією звертається років через тридцять.
- Коли планується запровадження обов'язкового накопичувального рівня? Донедавна фахівці називали 2009 рік. Напевне, тепер про це вже не йдеться?
- Звичайно, ні. Я не вірю, що миттєво, мов за порухом чарівної палички, можна знайти фінансовий ресурс, спроможний компенсувати у солідарній системі втрати від частини внесків, які підуть на накопичення, а не на фінансування поточних пенсій. Тому Концепція передбачає старт накопичувальної системи не раніше 2010-2011 років. Також у цьому проекті йдеться про те, що кожен учасник другого рівня пенсійної системи матиме право самостійно обирати недержавні пенсійні фонди (НПФ) для сплати обов'язкових страхових внесків.
- Отже, обов`язковий накопичувальний рівень уже не вважатиметься монополією Пенсійного фонду України?
- Відповідно до Концепції, функцію збору і контролю за збором обов'язкових внесків до накопичувальної системи буде здійснювати ПФ, він же й розподілятиме ці кошти по недержавних пенсійних фондах. Але безпосереднім управлінням цих грошей ПФ не займатиметься. Власне, це й раніше не передбачалося. Крім того, ПФ додатково буде контролювати ще й адміністраторів НПФів, оскільки він буде перераховувати їм кошти і отримувати звітність. Таким чином, це буде ще один елемент нагляду за тим, що відбуватиметься із заощадженими на старість коштами українців.
- Однією з передумов запровадження другого рівня "хрещені батьки" пенсійної реформи називали напрацювання позитивного досвіду НПФів. Система недержавного пенсійного забезпечення в Україні стартувала вже кілька років тому. Але, як на мене, її успіхи могли б бути вагомішими.
- На жаль, і тут проблем вистачає. Поки що українська економіка та ринок капіталів не запропонували достатньої кількості фінансових інструментів, завдяки використанню яких недержавні пенсійні кошти могли б працювати ефективніше. Тобто, йдеться не лише про захист накопичених грошей від знецінення, але й про вигідне інвестування, а отже й приростання.
Що ж до статистичних даних, то за останні чотири роки у нас з'явилося чимало, точніше, біля 100 НПФів, які накопичили на своїх рахунках біля 400 млн грн. Для такої країни, як наша, ця цифра є мізерно. Воно й не дивно, оскільки перераховувати свої кошти до цієї системи зголосилося явно замало людей - лише 400 тисяч.
Ми справді маємо проблему недовіри населення, яке пам`ятає гіркий досвід 90-их років, коли недержавні фінансові установи ошукали тисячі українців. З іншого боку, у наших співвітчизників не такі високі заробітні плати, аби мати надлишкові кошти.
- Сподіваюся, ви не заперечуватимете, що такі гроші можуть з`явитися у роботодавців?
- Ціна робочої сили в Україні явно недооцінена. Що робить нас неконкурентоспроможними на ринку праці і викликає відтік висококваліфікованих фахівців за межі країни. Якщо роботодавці до зарплати додаватимуть і соціальний пакет - український ринок праці стане більш привабливим. Зменшуватимуться й масштаби тіньової економіки, бо і людям, і підприємцям буде вигідно "світити" заробітну плату.
Але поки що стимулів для цього у роботодавців недостатньо. Не врегульовано й питання відшкодування частини пенсійних внесків для керівника підприємства, якщо працівник, за якого сплачуватимуться внески, раптом вирішить звільнитися.
Наголошую, не йдеться про якісь кабальні умови. Просто участь у недержавному пенсійному забезпечені повинна приносити зиск усім його учасникам. Це має бути взаємовигідний процес - як для найманого працівника, так і для роботодавця, який зацікавлений у збереженні кадрів на своєму підприємстві. А загалом - виграє суспільство, держава та вітчизняна економіка.
Бесіду вела
Наталія Андрусенко,
