Андрій Парубій: Росія продовжує дезінформаційну кампанію в Україні. Інтерв'ю ІнтерМедіа консалтинг

Відносини України з північним сусідом переживають не найліпші часи. НАТО стало каменем спотикання, і «Великий договір» має шанси стати елементом історії. Візовий режим, якщо його запровадять, глибоко залізе в кишеню українським «заробітчанам».

Як розвиватимуться наші відносини - з цим питанням кореспондент агентства ІМК звернувся до депутата від блоку НУ-НС, голови підкомітету з питань контролю за здійсненням зовнішніх відносин комітету ВР із закордонних справ, Андрія Парубія.

- Андрію Володимировичу, прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко вважає недоцільним проведення референдуму про приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО. У ПР говорять про те, що питання про ПДЧ має вирішуватися на референдумі. Як Ви вважаєте, чи потрібно ПДЧ виносити на всеукраїнське опитування?

- Що стосується ПДЧ, то я нагадаю - Верховна Рада вже ухвалила два рішення. Перше в 2003 році, коли було визначено, що стратегічним напрямом розвитку України на зовнішній арені є вступ до Північноатлантичного альянсу. Друге рішення було ухвалене не так давно, після довгого блокування роботи ВР. Воно стосувалося того, що Україна вступить у НАТО тільки після того, як буде проведений референдум. Тоді йшла довга дискусія, і "регіонали" наполягали на тому, що референдум треба проводити щодо будь-яких кроків у бік Альянсу. Ми заперечували: провести референдум потрібно безпосередньо перед вступом у НАТО.
І тому сьогодні недоцільно вести дискусію щодо того, чи потрібний референдум напередодні ухвалення рішення про приєднання України до ПДЧ. Немає ніякої правової бази, і немає для цього підстав. Є рішення, що НАТО - це наш стратегічний напрям. І є позиція, що безпосередньо перед вступом у НАТО має бути проведений референдум. Але це не стосується приєднання до ПДЧ і всіх інших кроків, які здійснюються у рамках співпраці між Україною та Північноатлантичним альянсом. Отже напередодні проведення грудневого засідання (Саміт міністрів закордонних справ країн-членів НАТО), на якому Україна може отримати ПДЧ, проводити референдум безглуздо.

- Наскільки реально Україні приєднатися до ПДЧ у грудні?

- Це цілком реально. До речі, і генсек НАТО Яап де Хооп Схеффер, і канцлер Німеччини, і президент Франції (саме Німеччина та Франція "зарубали" приєднання України до ПДЧ у квітні. - ІМК.) мають на меті вивчити це питання, і я думаю, що це хороший знак для України. Особливо заява генсека НАТО про те, що питання приєднання до ПДЧ вирішуватимуть тільки члени Північноатлантичного альянсу, і жодні інші держави (напевно він дипломатично мав на увазі Росію. - А.Парубій.) не братимуть у цьому рішенні ніякої участі. Це рішення і робота, яка в цьому аспекті проводиться зовнішньополітичним відомством України, дадуть позитивний результат, і я переконаний, що в грудні ми таки отримаємо позитивну відповідь.

- Як свідчать дані різних соцопитувань, більшість українців проти вступу України до НАТО. Це через погану обізнаність населення щодо перспектив, які чекають Україну після вступу до Альянсу?

- Ми маємо розуміти, що надзвичайно активна радянська пропагандична машина працювала десятиліттями. Тоді головною метою було створити спотворений образ НАТО в очах наших співвітчизників. І сьогодні продовжується така ж дезінформаційна кампанія, але вже з боку Російської Федерації, яка всіма силами намагається зробити все можливе, щоб Україна не могла самостійно зробити свого зовнішньополітичного вибору. Ці інформаційні атаки і відкладаються в розумах людей. Зате інформування щодо того, що таке НАТО насправді, які цілі воно переслідує і які воно ставить перед собою завдання, повною мірою ще не проводилося.
Тому "Наша Україна" і проводить сьогодні кампанію "НАТО - так!", щоб пояснити українським громадянам вигоду для кожного з них. І вигоду не тільки в питанні національної оборони, але і в економічному, і в соціальному плані. Я переконаний, що ця робота дасть плоди.
Хочу відмітити, що за останніх півроку-рік прихильність до НАТО поступово, але впевнено росте. І вважаю, що цей процес матиме тільки позитивну динаміку, і ми вийдемо на той результат, коли більшість українців підтримуватимуть вступ до Альянсу.

- Що стосується інформування населення про переваги вступу до Альянсу. Кабмін Тимошенко заявив, що виділить 36,7 млн гривень на пропаганду НАТО. Крім фінансування з держбюджету, передбачено фінансування програми з місцевих бюджетів розміром 3,8 млн гривень і з інших джерел. Чи логічно оплачувати з бюджету цю інформаційну кампанію?

- Щороку виділяються кошти на співпрацю з Альянсом. Частина їх іде на фінансування інформаційної кампанії про те, що таке НАТО. Частина коштів направляється на фінансування програм, які щорічно проводяться між Україною та Північноатлантичним альянсом. Інформування - це справа рук не тільки влади, але й політичних і громадських структур. Тому "Наша Україна" почала цю кампанію без державної підтримки, тільки завдяки нашим активістам. І зараз ця кампанія набирає більшого розмаху. Ми плануємо до грудня провести відповідні заходи в кожному районному центрі України.

- Гроші з бюджету на ці цілі виділяються тільки коли при владі певні сили, які виступають за вступ до НАТО?

- Коли Партія регіонів була при владі, тоді теж гроші виділялися з бюджету. Насправді брехня, що коли був при владі уряд Януковича, то гроші на НАТО не виділялися. Навіть більше, Партія регіонів була прихильником вступу України до Альянсу, поки була при владі. І лише коли вони в опозиції, то виступають нібито проти приєднання до Північноатлантичного блоку. Так вони намагаються сподобатися Кремлю та російському політичному керівництву, а також зомбованій радянською пропагандою частині електорату.

- Тобто Ви вважаєте, що Партія регіонів "проти", тільки щоб подобатися Росії?

- Однозначно. В їхніх діях я бачу чіткий і прямий вплив позиції Росії щодо нашої країни. На жаль, політичне керівництво Росії ніяк не може прийняти той факт, що Україна може жити самостійно та самостійно ухвалювати рішення. У таких діях виявляється комплекс неповноцінності Росії, тому що наша країна може жити самостійно, а Росія не уявляє себе без України.
РФ сторіччями живилася від української історії, від українських кадрів. І сьогодні істерія, яка піднялася в політичних колах Росії, свідчить про те, що вони не уявляють самостійного життя без нашої країни. Зате у України з цього приводу чітка позиція, щоб самостійно визначати свій зовнішньополітичний прорив.
Партія регіонів, опинившись в опозиції, намагається всіма силами підіграти політичному керівництву Росії, щоб отримати підтримку на виборах, щоб отримати опікунство від керівництва сусідньої держави. Це не робить честі української партії, і це не робить честі будь-якому політикові, тому що у такому разі він працює не на національні інтереси держави, яку представляє, а на інтереси сусідньої держави.

- Як Ви прокоментуєте останні заяви російських політиків, що, якщо Україна вступить до Альянсу, то відносини між нашими країнами погіршають? Були і заяви з боку РФ про односторонній вихід із «Великого договору», який був підписаний між Росією та Україною в 1997 році. Це гра на нервах наших політиків і людей або дійсно наше "натовство" загрожує безпеці сусідньої держави?

- Жодних загроз для Росії не існує. Це брехня, коли з боку російських політиків звучать заяви, що Україна співробітничає з недружнім щодо РФ Альянсом. Насправді ж Росія набагато тісніше співробітничає з НАТО, ніж Україна. РФ бере участь у 26 програмах, вони отримують близько 5 млрд доходу від економічного співробітництва з Альянсом, і Росія ну ніяк не визначає Альянс як свого стратегічного супротивника - ні у військовій доктрині, ні в політичній. Для РФ НАТО не визначається як супротивник! Є тісна співпраця. Тому не можна вважати об'єктивними їх заяви, що ми дружитимемо з НАТО проти Росії. Це неправда.
Проблема в іншому. Росія не може адаптуватися до того, що Україна отримала власну політичну суб'єктність і може самостійно визначати зовнішньополітичні пріоритети. У розумах російських політиків є бажання залишити Україну в постколоніальному статусі.
Але не в Кремлі мають визначати, куди і як повинна рухатися Україна. І, звичайно, ці заяви свідчать про те, що сьогодні російська політична еліта стосовно України проводить дуже агресивну політику, мета якої -дестабілізація ситуації в нашій державі, дестабілізація ситуації в Криму і, напевно, повторення такого варіанту, який був у Придністров'ї та Абхазії.
Звичайно, в Росії розуміють, що наш вступ до НАТО припинить можливість будь-яких територіальних претензій і агресивної політики щодо України. Вони розуміють, що сьогодні для України вступ до Альянсу - це повне та остаточне рішення питання національної безпеки і державної політичної суб'єктності, і тому роблять усе можливе, щоб наша країна цей шлях не пройшла.

- Росії вигідно тримати Україну "під каблуком"?

- Так. РФ не хоче втрачати можливості проводити авантюрні заходи в Україні. А вступ до НАТО припинить спроби Росії проводити щодо України агресивну політику, пред'являти територіальні претензії та здійснювати спроби змін державного устрою нашої країни.

- Невже Росії вигідно мати поряд поганого сусіда? Із сусідами ж ліпше жити дружно.

- Не хотів би звертатися до законів геополітики, які говорять, що будь-яка держава хоче біля себе мати сателітні держави. Але говорячи простіше - Росія хоче мати поряд себе не рівноправного партнера, а таку сателітну державу, яка повністю підпадатиме під її вплив.
Але Україна, водночас, має всі підстави, щоби стати регіональним лідером. І вже сьогодні співпраця з ГУАМ, із Польщею, із Литвою виводить Україну в геополітичні лідери Центральної та Східної Європи, що дає можливість нашій країні повноцінно протистояти Росії у тій агресивній політиці, яку вона веде проти української держави.
Росії не потрібен сильний сусід, вона хоче мати свого сателіта і, власне, в такому статусі, в якому була Україна багато сторіч.
Політичну верхівку Росії лякають успіхи України, і потенціал, який все більше і більше виявляється у нашої держави, примушує РФ іти на необдумані, а іноді й істеричні кроки, маючи на меті не допустити вступ України до найефективнішої системи безпеки у світі.

- Припустимо, що Росія, як стверджують її політики, вийде з Договору про дружбу та співпрацю. Що це означатиме для нашої держави?

- Якщо взяти юридичні підстави та взяти сам документ, то в ньому немає жодного пункту, який би порушила Україна. Навпаки, є в ньому багато пунктів, які системно й постійно порушує сама Росія. Зокрема в Договорі сказано, що не допускається будь-якого тиску, у тому числі й економічного, на іншу державу. Пункт 16 цього документа свідчить, що кожна з держав має сприяти іншій за умови вступу до міжнародних структур.
І в даному випадку Україна ні політичними, ні економічними методами не чинила тиску на сусідню державу. Україна ніколи не заважала Росії вступати до інших міжнародних організацій, хоча деякі проекти Росії відверто суперечили національним інтересам України (наприклад, будівництво газопроводу в обхід нашої країни по дну Балтійського моря).
Тобто, наша країна в цій ситуації виступає як надійний і зважений партнер, який не зазіхає на внутрішні справи Росії. Водночас РФ постійно не тільки чинить тиск, але і втручається у внутрішні справи України. Вона нам диктує, як розуміти історію, як вибудовувати зовнішні відносини.
Заяви російських політиків - це, швидше за все, політична провокація, яка хоче дестабілізувати наші відносини, але не має юридичних підстав.
Розривання Договору однаковою мірою може нашкодити і Україні, і Росії. Адже в ньому визначений ряд положень, які регулюють наші відносини. Але російська держава погоджується йти на ці труднощі у своїх внутрішніх проблемах, аби шантажувати й залякувати Україну. Але такі заяви не мають сенсу. Це свого роду "страшилки" для нас.
Наприклад, якщо взяти заяви, що вступ до НАТО призведе до візового режиму між Україною та Росією, то запевняю: немає жодних підстав навіть говорити про це. НАТО не зобов'язує запроваджувати візовий режим між країнами-членами Альянсу та іншими державами.
Отже ці заяви - шантаж, психологічний тиск на Україну, на наших громадян, на українську владу. Але я переконаний, що він не матиме продовження, тому що такий шантаж не може вплинути на позицію Президента України, уряду, Верховної Ради.